Тільки США витрачають більше. Розбираємося у військових витратах Китаю

Фокус переклав текст Річарда А. Бітцінгера та Джеймса Чара про те, що являє собою сучасна китайська економіка з акцентом на витратах і розвитку китайської армії.

Китай: більше військових витрат на тлі зростання напруженості у відносинах із США

Після року глобальної пандемії на засіданні Зборів народних представників і Народної ради Китаю було оголошено, що уряд Комуністичної партії Китаю (КПК) збільшує офіційний оборонний бюджет країни на 6,8%, а цільовий показник зростання ВВП на 2021 рік оголошує на рівні 6%. У період підвищеної напруженості між Америкою та Китаєм стало відомо, що вищий генералітет Китаю також закликав до збільшення військових витрат, щоб протистояти "пастці Фукідіда" (ситуації, коли нова держава, яка зміцнює свої сили, загрожує витіснити існуючу велику державу в якості міжнародного гегемона. — ред .) у відносинах із США.

Пекін нарощує військовий бюджет: війна на горизонті?

Як завжди, увага ЗМІ була зосереджена на збільшенні офіційного оборонного бюджету, який зараз наближається до 209 мільярдів доларів — для порівняння, минулого року зростання склало 6,6%. З огляду на продовження зростання військових витрат, багато хто зробив висновок, що Пекін усе більше схиляється до застосування сили (або погрози її застосування) для реалізації своїх національних амбіцій.

Однак ці тривожні пророцтва про "війну на горизонті" не беруть до уваги ширший контекст. Останні тенденції в китайських військових витратах, а також інші актуальні заяви КПК про національну оборону ясно показують, що Народно-визвольна армія (НВАК) розглядає нинішній період скоріше як стратегічне вікно для реорганізації та реструктуризації своїх сил.

Китай протягом декількох десятиліть робить активні зусилля з модернізації своїх збройних сил і посилення їхнього потенціалу. Принаймні на папері НВАК розраховує досягти механізації та "значного прогресу" в "інформатизації" до початку 2020-х років, домогтися "повної модернізації армії" до 2035 року та стати армією "світового класу" до 2049 року.

Розбираючись у тому, як НВАК прийшла до цього етапу, перш за все необхідно пам'ятати, що НВАК протягом довгих років дотримувалася підходу "подвійної" механізації та інформатизації, що дозволяло одночасно модернізуватися та цифровізуватися. Такий "двовекторний" підхід передбачав як "модернізацію існуючого обладнання в поєднанні з вибірковим упровадженням нового покоління звичайного озброєння" в короткостроковій перспективі, так і довгострокову трансформацію НВАК відповідно до "революції у військовій справі" під прапором інформаційних технологій.

Найважливіше значення для нових військових можливостей Китаю має орієнтація НВАК на "боротьбу та перемогу в інформатизованих війнах", які визначаються як процес "використання інформації для проведення спільних воєнних операцій на суші, морі, у повітрі, космосі, кіберпросторі й електромагнітному спектрі під час конфлікту". "Інформатизація" особливо покращує можливості командування, управління, зв'язку, обчислювальної техніки, розвідки, спостереження та рекогностування (C4ISR). У зв'язку з цим НВАК

"… розглядає мережеві, технологічно просунуті системи C4I як необхідні для забезпечення надійного, безпечного зв'язку зі стаціонарними та мобільними командними пунктами, що дозволяє швидко й ефективно приймати рішення на декількох рівнях. Ці системи були розроблені для поширення даних, у тому числі розвідданих, інформації про поле бою, логістичної інформації та зведень погоди через резервні, стійкі мережі зв'язку для поліпшення ситуаційної обізнаності командирів … [роблячи] дані ISR доступними для польових командирів практично в режимі реального часу".

Ще не запровадивши концепцію "інформатизованої війни", НВАК вже планує наступний етап своєї модернізації, який вона назвала "інтелектуальною війною". Це спричинить за собою мілітаризацію так званої четвертої промислової революції — штучного інтелекту, великих даних, інтерфейсів взаємодії людини та машини, автономних безпілотних систем, мереж 5G і тому подібного, — з метою створення військово-технологічної переваги, особливо над армією США. Така інтелектуалізація спирається на попередні етапи механізації та інформатизації НВАК. Як говориться в "Білій книзі з оборони" 2019 року ("біла книга" — офіційне державне повідомлення, що пояснює політику. — ред.), "Війна еволюціонує в бік інформатизованої війни, а на горизонті вже видніється інтелектуальна війна".

Відповідно до останніх "білих книг" із оборони Китаю, НВАК надає перевагу морській міці та грі м'язами, а не сухопутним силам. У "Білій книзі" 2015 говорилося, що "необхідно відмовитися від традиційного мислення, згідно з яким суша перевершує море, і надати більшого значення морям і океанам та захисту прав та інтересів у морі", а документ 2019 року ще чіткіше затверджує бажання відійти від традиційного уявлення про НВАК як про "велику армію".

Що стосується можливого розгортання військово-морських сил, то ВМС НВАК швидко перетворюються з флоту внутрішніх вод на флот відкритого моря і вдосконалюють свої вміння показувати силу та проводити спільні морські операції. Військово-повітряні сили НВАК також переходять від територіальної протиповітряної оборони до агресивніших операцій, удосконалюючи свої можливості зі стратегічного попередження, нанесення повітряних ударів, протиповітряної та протиракетної оборони й повітряно-десантних операцій.

У керівництва КПК є свій підхід щодо частки ВВП, яка виділяється на військові цілі відповідно до "принципу воєнно-економічного розвитку". З моменту реформ і переходу Китаю до відкритості розвиток НВАК був нерозривно пов'язаний із економічним станом країни. Добре відомо, що на початкових етапах економічної лібералізації Китаю керівництво НВАК було змушене підкоритися мандату Ден Сяопіна, згідно з яким китайські військові повинні були ставити інтереси громадянської економіки вище за свої професійні інтереси, сприяючи економічному зростанню.

Згодом, у міру економічного розвитку країни, НВАК отримувала все більше економічних ресурсів (в абсолютному вираженні). Дійсно, хоча частка військових витрат у ВВП Китаю почали знижуватися, а потім із 2000-х років встановилися на рівні в приблизно 1,3%, загальний економічний пиріг насправді став більшим. З огляду на заплановане на цей рік зростання ВВП на 6% — а це цілком досяжний показник, враховуючи аномально скромні минулорічні 2,3%, — армія, швидше за все, збереже свої 1,3%.

Відповідно до принципу "прагнення до скоординованого розвитку національної оборони й економіки", зазначеного в "Білій книзі оборони" 2019 року, військові витрати Китаю росли досить послідовними темпами в процентах від ВВП з урахуванням інфляції. Таким чином, військові витрати Китаю після Сяопіна не тільки залежать від загального обсягу економічного виробництва, як це було за нього, але й відповідають загальному ВВП Китаю. Як добре відомо Сі Цзіньпіну, Радянський Союз розпався не в останню чергу через надмірну мілітаризацію національної економіки. Тому можна очікувати, що принцип "залежності" та "відповідності" в Китаї збережеться, незважаючи на більшу вагу НВАК за чинного голови Центральної військової комісії.

З огляду на відсутність розрізнених даних у річному військовому бюджеті й те, що раніше кошти на дослідження в області озброєнь безпосередньо надходили від Держради Китаю, фактичні військові витрати Китаю перевищують офіційні цифри з тих пір, як їх почали публікувати в 1978 році. Судячи з низки достовірних оцінок, в останні десятиліття фактичні витрати Китаю на 1,36% перевищують затверджені, хоча все більше фактів свідчить про зменшення розбіжності між цими двома показниками. Як би там не було, нарощування воєнного потенціалу Китаю забезпечувалося значним і стійким зростанням військових витрат країни протягом більш ніж двох десятиліть, і так триватиме надалі.

Підхід Китаю до військово-технологічної модернізації визначається двома факторами: мотивацією та грошима. По-перше, військово-цивільне керівництво Китаю, що складається з КПК і НВАК, об'єднує ідея зробити збройне крило партії сучасної бойової силою XXI століття, причому режим непохитний у своїй прихильності модернізації НВАК. Така непохитність, у свою чергу, проявилася в значному та стабільному щорічному збільшенні військових витрат країни протягом багатьох років. Протягом декількох років у Китаї спостерігався двозначне щорічне реальне зростання військових витрат із урахуванням інфляції. Згідно з офіційною національною статистикою, оборонний бюджет Китаю з 1999 по 2008 рік збільшувався на 16,2% на рік.

Ця тенденція залишалася практично незмінною протягом усього другого десятиліття XXI століття. Наприклад, у період із 2009 по 2020 рік військові витрати Китаю виросли з 70,3 млрд до приблизно 179 млрд доларів. У цілому, з 1997 по 2020 рік бюджет НВАК виріс щонайменше на 600% із урахуванням інфляції. Пекін ніколи не був відвертим щодо того, як саме він витрачає свої гроші на оборону. В "Білих книгах" з оборони Китаю витрати зазвичай розбивалися на персонал, навчання та підтримку, а також обладнання (імовірно, з урахуванням оборонних досліджень і розробок). Цікаво, що ці документи весь час показували майже рівномірний розподіл між цими трьома категоріями: на кожну з них припадає від однієї третини до двох п'ятих оборонного бюджету.

Якщо застосувати цю ж формулу до бюджету на 2021 рік, вийде, що Китай може витратити цього року до 70 мільярдів доларів тільки на обладнання (тобто закупівлі та нові дослідження й розробки). Такі витрати приведуть до того, що

Витрати Пекіна на оборону 209 мільярдів доларів цього року

Зростаючій військовій потужності Пекіна сприяло збільшення витрат на оборону, яке дозволило НВАК значно наростити закупівлі. У той же час Китаю вдалося поступово відмовитися від імпорту озброєнь на користь вітчизняної зброї. Послідовне та значне збільшення оборонного бюджету призвело до збільшення коштів на інновації, закупівлі та власні дослідження, а також до зростання витрат на модернізацію вітчизняної оборонної промисловості за допомогою нових інструментів, комп'ютерів і технічних навичок. Це також забезпечило збільшення та модернізацію робочої сили воєнно-промислового комплексу країни — від науково-дослідних інститутів до заводських цехів.

У результаті китайська оборонна промисловість почала виробляти десятки нових, сучасних систем озброєння для НВАК. До них відносяться китайські винищувачі J-10 і J-11 (копія Су-27), крейсери типу 055, есмінці типу 054D, дизель-електричні підводні човни класу "Юань" і щонайменше три авіаносці. Крім того, зростаючі бюджети НВАК дозволили їй фінансувати цілу низку нових військових науково-дослідних проектів, таких як винищувач п'ятого покоління J-20, протикорабельна балістична ракета DF-21D і програма створення атомних підводних човнів, яка йде далеко.

Проте у звіті за цей рік Пекін заявив про своє бажання "сприяти взаємній підтримці між цивільними та військовими". Це підтверджує думку про те, що КПК має намір модернізувати свої збройні сили без необхідності виснажувати державну казну. Замість цього Китай використовуватиме технології подвійного призначення в межах своєї нової стратегії "військово-цивільного синтезу". Крім того, цей документ приділяє особливу увагу військовослужбовцям і ветеранам НВАК. Колишні та теперішні збройні слуги партії, як і раніше, вважаються "ключовими групами" з "особливими повноваженнями", у доповіді цього року підкреслюється прагнення режиму, щоб влада "на всіх рівнях" "енергійно" підтримували розвиток "національної оборони і […] збройних сил країни".

Заявлене поліпшення добробуту солдат може бути ще одним доказом, що цього року витрати на оборону Китаю будуть усе більше спрямовані на персонал і навчання — дві основні складові бюджету НВАК поряд із витратами на обладнання. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу, економічні компенсації ветеранам НВАК тільки у 2019 році складуть близько 20 мільярдів доларів — приблизно 12% військового бюджету на цей рік. Після недавнього скорочення особового складу на 300 тисяч чоловік вивільнені кошти, імовірно, будуть збалансовані за рахунок збільшення витрат на персонал (включаючи зарплату, харчування та страхування) на додаток до збільшення витрат на його підготовку, навчання, освіту та "будівництво й утримання споруд і об'єктів".

Ще одна важлива подія, яка проте проминула практично непоміченою, також дозволяє зробити висновок, що НВАК виділяє більше грошей на дорогі програми для військовослужбовців. Реформи, що почалися в кінці 2015 року, тепер спрямовані на модернізацію кадрового складу НВАК. Після того, як 28 січня Міністерство національної оборони перейшло від "класової" до "рангової" системи управління офіцерськими кадрами, винагорода для офіцерів стала більш щедрою, а кар'єрні шляхи — чіткішими та певнішими. У найкращих і найталановитіших синів китайського народу тепер більше стимулів для того, щоб поповнювати ряди армії. Підвищення привабливості НВАК як роботодавця переслідує корпоративні інтереси КПК. Але, щоб армія могла ефективно конкурувати з китайським приватним сектором, потрібні великі фінансові вливання.

Коли йдеться про нарощування воєнного потенціалу Китаю з його непрозорим річним бюджетом, варто розібратися в деталях, щоб краще (хоча й не вичерпно) оцінити бюджетні асигнування Народно-визвольної армії. Тенденції в попередніх витратах і офіційні публікації допомагають нам ще на один крок наблизитися до розуміння, на що можуть бути використані 209 мільярдів доларів у цьому році. Незважаючи на те, що військові витрати Китаю в останні десятиліття росли в геометричній прогресії і з 2008 року займають друге місце у світі, за останніми підрахунками, вони, як і раніше, становлять близько однієї третини оборонного бюджету США. З огляду на слабкі сторони НВАК у порівнянні з іншими передовими збройними силами (особливо щодо комбінованих озброєнь і спільних операцій), можна зробити раціональний висновок, що Пекін швидше проявить розсудливість у відносинах із Вашингтоном та іншими країнами регіону, ніж розглядатиме можливість тотальної війни.

Армія Китаю: найближче майбутнє

Звичайно, протягом наступних п'ятнадцяти років Китай напевно досягне значного прогресу в механізації й інформатизації, з метою "повної модернізації армії" до 2035 року. Якщо це станеться, цифрова інфраструктура НВАК істотно покращиться: з'являться супутники й інші платформи/датчики (наприклад, БПЛА HALE) для спостереження, командування й управління, зв'язку, навігації та захоплення цілей. Серед інших удосконалень буде модернізація озброєння для проведення все агресивніших операцій проти суперників у регіоні, а також стабільне домінування на додаток до операцій у космосі, кіберпросторі та у сфері електроніки. Модернізація також передбачатиме удосконалення можливостей НВАК із ведення спостереження та розвідки в реальному часі, проведення спільних операцій і спільної логістики.

Якщо такі часи настануть, НВАК, імовірно, матиме військово-морські та військово-повітряні сили, здатні проектувати свою міць на східне узбережжя Філіппінського моря, а періодично — і у відкриті океани. До складу НВАК увійдуть 530 бойових кораблів і підводних човнів, що підтвердить її статус найбільшого військово-морського флоту на світі. Якщо на той час армія придбає чотири (або більше) авіаносці та почне орієнтуватися на авіаносні бойові групи, це серйозно змінить стратегічні пріоритети НВАК.

Тим часом до 2035 року ВПС НВАК повинні отримати винищувачі четвертого та п'ятого поколінь, а також флот сучасних транспортних літаків і літаків-заправників, літаків раннього попередження та безпілотних систем, які стають усе досконалішими. Зростаючий флот сучасних бойових кораблів і підводних човнів НВАК, а також бойових літаків із можливістю заправки в повітрі та транспортних літаків великої дальності, у сукупності з новими зарубіжними базами (наприклад, першою військовою базою Китаю в Джибуті), — все це розширить глобальну присутність НВАК спочатку в західній частині Тихого океану, потім в Індійському океані, а в підсумку майже по всьому світу. Військова діяльність Китаю за останнє десятиліття та нова дипломатія "воїна-вовка" свідчать, що Пекін навряд чи стане доброзичливим гегемоном, якщо йому якимось чином вдасться наздогнати Вашингтон. У той же час припущення деяких ЗМІ про те, що Китай у доступному для огляду майбутньому почне "затівати бійку", безпідставні.

Про авторів

Річард А. Бітцінгер — запрошений науковий співробітник Програми військових перетворень Школи міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама при Наньянському технологічному університеті, Сінгапур. Співредактор книги "Reshaping the Chinese Military: The PLA's Roles and Missions in the Xi Jinping Era ".

Джеймс Чар — молодший науковий співробітник Китайської програми Школи міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама при Наньянському технологічному університеті, Сінгапур. Співредактор книги "Reshaping the Chinese Military: The PLA's Roles and Missions in the Xi Jinping Era ".