Війна без перемоги. Чому Захід пропонує Україні перемир'я та згадує Південну Корею

Приклад Південної Кореї та КНДР

"Обмежена війна вимагає обмежень", — згадує слова професора Гарварда Томаса Шеллінга у книзі 1960 року "Стратегія конфлікту" Девід Ігнатіус, письменник та журналіст The Washington Post. У своєму недавньому матеріалі для рубрики "Думки" він також посилається на колонку президента США Джо Байдена The New York Times. У ній господар Білого дому сказав: метою Сполучених Штатів є мир в Україні шляхом переговорів, але позиції безпосередньо залежатимуть від успіхів на полі бою — тому США продовжить допомагати Україні фінансами та зброєю.

При цьому Ігнатіус акцентує, мовляв, США недаремно обмежують можливості України: надаючи зброю, визначають дальність її застосування. Пояснює такий підхід колумніст знову словами американського президента: "Ми не хочемо продовжувати війну тільки для того, щоб завдати болю Росії". А далі Шеллінг говорить про те, що на полі бою переваги немає жодна зі сторін, і "війна в Україні може переходити до довгої, виснажливої корейської війни — "здавалося б, без надії чи рішення".

"У Кореї не було можливості здобути воєнну перемогу за прийнятну ціну, і кандидат у президенти від республіканців Дуайт Ейзенхауер пообіцяв: "Я поїду в Корею", що означало, він укладе мир. І зробив це", — пише Девід Ігнатіус.

"Припинення вогню в Кореї у липні 1953 року могло здатися багатьом американцям та їхнім хоробрим південнокорейським союзникам поразкою. Але сьогодні Південна Корея — одна з економічних перлин світу, хоча війна так і не призвела до мирної угоди, а лінія припинення вогню з токсичним сусідом на півночі майже 70 років залишається крихкою. Можливо, це знімок повоєнної України", — каже аналітик.

Іншими словами, американський журналіст на сторінках великого американського видання пропонує застосувати в Україні модель Південної Кореї. Там після війни 1950-1953 зафіксували демаркаційну лінію з 38-ї паралелі. Відтоді існує дві Кореї.

При цьому журналіст забув згадати, що Байден сказав: "Моїм принципом залишається "нічого про Україну без України", а також запевнив, що США не говоритимуть про будь-які територіальні поступки з боку України".

Крім того, забув згадати, що гарантом безпеки Південної Кореї стали десяток постійних американських військових баз на її території з контингентом 28 тисяч військовослужбовців, важким озброєнням, десятками сучасних бойових літаків. У 1958-1991 на корейській території було розміщено американську ядерну зброю. На озброєнні південнокорейської армії знаходяться ракети з дальністю 800 кілометрів", — зауважив у своєму посту у соцмережах Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього. Тобто американська присутність дозволила провести реформи та створити корейського економічного тигра.

"Ідея про дві Кореї — це щось нове, раніше в пропозиціях таке не звучало, — зауважує у коментарі Фокусу Ігор Попов. — І такий варіант, можливо, надто нереальний для нас. Тому що дві Кореї визнані ООН, а в Україні такого не буде. Але ідея завершити гарячу стадію війни без перемоги стає досить популярною на Заході. У кількох країнах говорять про те, що можна оголосити перемир'я, зафіксувавши лінію дотику. І Росія в такому випадку вже готує анексію територій, які вона захопила після 24 лютого 2022 року, та включення їх до складу РФ".

Війна без перемоги

Але варто сказати, що спроба The Washington Post оголосити мирний план — не перша. Зовсім недавно в The New York Times було надруковано редакційну колонку "Війна в Україні стає все складнішою, а Америка до цього не готова". Вона про те, що США дуже складно надавати підтримку для ведення бойових дій в Україні, і Вашингтон не вірить в українську перемогу навіть з виходом на кордони станом на 23 лютого. Тому Україну варто схиляти до підписання мирного договору.

Українські експерти впевнені: така ідея як вкидається у публічний простір, так і обговорюється під час багатьох закритих дискусій. Євросоюз, США та Великобританія останні кілька тижнів регулярно проводять зустрічі, на яких обговорюється план припинення війни Росії проти України шляхом переговорів, але навряд йдеться про компроміси.

"З боку англосаксів пропозиція "мирних планів", скоріше маргінальні ініціативи, — каже Фокусу Олександр Краєв, директор програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма". — І в США, і у Великій Британії ті, хто пропонує Україні мир за рахунок подібних планів, не представляють спільної позиції. І президент США Джо Байден, і держсекретар США Ентоні Блінкен, і прем'єр Великобританії Борис Джонсон в один голос заявляють, що не схилятимуть Україну до компромісів із Росією, вони змушуватимуть Росію піти з України".

В Офісі президента України статтю The Washington Post називають замовною, на користь РФ. Але не заперечують, що час від часу отримують від західних партнерів інші сигнали про можливі варіанти врегулювання конфлікту. Тобто, на Заході не припиняють спроби написати мирний план для України. Нагадаємо, нещодавно свій план надала Італія.

"Жодних переговорів про якісь плани у мене немає, такі переговори сьогодні на рівні "нуля" знаходяться, — сказав президент України Володимир Зеленський під час спілкування з журналістами 6 червня. — Звичайно, всім хочеться максимально нас потроху штовхати до якогось результату, точно невигідному для нас, тому що нас не питають поки що, а вигідному для тих чи інших сторін, які мають свої інтереси. Знов-таки різні: як фінансові, так і політичні".

Збройне питання

Для України до сьогодні головним планом завершення війни залишається воєнний.

Армія готується до контрнаступу та проведення операції зі звільненням захоплених за останні три місяці територій. А далі дипломатичним шляхом можна поступово повертати і території, окуповані раніше. І це офіційна позиція президента Володимира Зеленського і її підтримує суспільство.

"Обов'язкова складова цього великого контрнаступу — військова допомога Заходу. Але за останній місяць ми бачимо гальмування її надання. Це пояснюють технічними, логістичними, бюрократичними проблемами. Україна просить сто систем залпового вогню, а їй обіцяють чотири від США та три від Великобританії. Цього достатньо, щоб прикрити якусь вузьку ділянку фронту, але недостатньо, щоб досягти паритету", — зауважує Попов.

Олександр Краєв упевнений, що і Велика Британія, і США намагаються працювати максимально непомітно для росіян.

"Ми чуємо, що після того, як Джонсон витримав іспит вотуму недовіри, почалися нові розмови про збільшення підтримки України. США, зі свого боку, ініціювали засідання "Рамштайн-3", передали реактивні системи залпового вогню. Британія також планує передавати більше зброї. Питання в тому, коли інформація про такі постачання та допомогу може бути публічною, — пояснює директор програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма". — Збереження ефекту несподіванки для збереження безпеки американських та британських поставок є важливим. І це називається політика стратегічної невизначеності, яка не дозволяє опонентам зрозуміти, що і коли приходить в Україну.

Але якщо постачання важкого озброєння затримуватиметься, то Україні або доведеться відкласти контрнаступ, або взагалі він буде малоймовірним. І тоді можливі два варіанти: або війна до знемоги — доти, доки в Росії відбудуться якісь процеси, які змінять її позицію, а це станеться нескоро, або мир в обмін на території, що пропонує частина західних експертів і політиків.

Для України обидва варіанти невигідні і навіть неможливі. Перший — тому, що війна вимотує не лише супротивника, а й Україну, ми втрачаємо людей, економіку. Другий — піти на поступки Путіну, означає лише відкласти нову хвилю наступу, дати Росії перепочинок напередодні наступної атаки.

І у Кремлі це розуміють. Риторика Росії за останні тижні змінилася: вона побачила, що Захід гальмує надання зброї, тому дедалі голосніше заявляє про вихід на адміністративні кордони Луганської та Донецької області. Путін активно готується до анексії південних українських територій, і говорить умовному переговорнику президенту Туреччини Реджепу Тайіпу Ердогану, що поки що Росія не готова до мирних переговорів з Україною.

Гарантії та компенсатори

Сьогодні можна помітити, як західний світ розділився у питанні України, хоча Байден і каже, що він єдиний як ніколи.

Країни східної Європи — Польща, Словаччина, балтійське тріо, а також Великобританія наполягають на збільшенні постачання озброєння в Україну. Німеччина, Франція, Угорщина прямо чи приховано відмовляють у допомозі.

"Помітно, що США націлені на те, щоб вплинути на німців: активізувалися контакти, тиск через НАТО. Наприклад, не випадково генсек НАТО Єнс Столтенберг несподівано скасував свій візит до Німеччини фактично за день до початку. Хороший показник — новий договір американців з німцями про постачання зрідженого газу, що стосується угорців, тут включаються ще й британці, і європейці, тобто крім військової складової використовується і політична, йдеться не про прямий тиск на росіян, а на тих, хто їм дає вікно можливостей. Окрім того, важливий пункт — "План Маршалла". Американці все частіше говорять про те, що вже зараз необхідно думати над тим, як Україна відновлюватиметься після війни. І це свідчить про те, що вони бачать перемогу України".

Олександр Краєв згадує слова колишньої тимчасової повіреної у справах США в Україні Крістіни Квін. Після повернення до Києва навесні у першому ж інтерв'ю вона сказала, що США бачить перемогу України в тому, що вона повертає Крим та Донбас.

Тим часом в Офісі президента України та експертних колах не можуть не обговорювати запасні плани.

"Підготовка різних варіантів реакцій необхідна, щоб росіяни не могли застати ні Україну, ні західних партнерів зненацька", — уточнює Олександр Краєв.

І тому дійсно обговорюється і варіант фіксації умовної лінії розмежування. Окремо кажуть про документ про гарантії безпеки для України. І це не може бути аналогом Будапештського меморандуму.

"Це може бути те, що Зеленський пропонує у своїй глобальній ініціативі United24, — зауважує Ігор Попов. — Якщо почнеться нова агресія Росії, то за 24 години тут має бути важке озброєння. Якщо, умовно кажучи, для оборони нам необхідно шістдесят ракетних систем залпового вогню, то вони вже сьогодні мають стояти в польському Жешуві, тобто на момент підписання Україна має розуміти, що озброєння — наше, і його вона зможе використати на свій розсуд, відправивши на фронт, при цьому ми розуміємо, що гарантій як у 5-ій статті статуту НАТО, нам ніхто не дасть. Але мають бути інші, такі ж ефективні. І йдеться про дуже конкретні механізми. Якщо раптом трапиться нова війна агресії РФ — Україні буде чим захищатися".

Крім того, частиною великого договору можуть стати гарантії надання Україні місії ООН на кордоні та членство в Європейському Союзі — Європарламент уже рекомендував Раді ЄС надати Україні статус кандидата "як чіткий політичний сигнал солідарності з народом України". Остаточне рішення тепер за Радою ЄС, яке очікується 22-23 червня.